clock businessman

…так чому ж ми не краща  футбольна країна світу?-З таким запитанням, побачивши свіжевідкриту рубрику нашого  каналу ZBC.TV звернулися до мене наші глядачі та друзі у ФБ та ютубі:кияни Валерій Богомолов, Микола Петренко,Віктор Іваненко, Орест Оклієвич з Івано-Франківська, полтавчанин Сергій Черниш…та іще з дюжину  небайдужих шанувальників «гри мільйонів».

Ви знаєте,однозначної відповіді на це запитання дати неможливо.Тут тісно переплетено кілька сюжетних ліній з реального життя нашого футболу і нас у футболі. Перше про , що завжди говорять оглядачі, футбольні фахівці,уболівальники зі стажем:»Потрібен державний підхід до проблем розвитку футболу!» Може й потрібен  бо Держава ,начеб-то є, але ж «підходу» немає. Паперу на програми розвитку переведено вже тонни, а користь-мінімальна, бо наш»топчиновничий люд» страждає косоокістю-одне око на проект і проектанта. а друге у  власну кишеню:»А де ж тут «мій інтеес»? Та й давно вже ФФУ та її регіональні підрозділи(громадькі організації) живуть незалежно від Держави.Сьогодні шлях у майбутнє масового дитячого та аматорського футболу лежить через клуби. І , знов таки,ніяк не відірватися від реалій сьогодення-відсутності конкретних законодавчих пільг для представників бізнесу. котрі інвестують в дитячі та аматорські клуби.Вони-такі  клуби існують попри  усі труднощі( і це -позитив), але  їх шлях не вселений пелюстками троянд. Кивати на підготовку дітвори у спеціалізованих ДЮСШ-зайве.Поки що тренери цих шкіл заробляють лише на те , щоб якось прожити власною сім»єю і часто шукають підробітки на стороні, а чи може такий наставник-сам пригнічений життєвими проблемами виховати спортсмена-лідера? Та й нині ДЮСШ заганяють у місцеві бюджети, лишаючи без державного фінансування(а Ви ж розумієте-не всюди в місцевій владі є розуміння важливості футболу, як засобу виховання юних співгромадян)…

Однак , не буду малювати вкрай сумну картину.Попри усе  маємо вже чимало позитиву.Вже прорізаються «перші пагони» справжнього спортивного менеджменту.Сергій Харченко , створивши в київському Гідропарку «Місто Спорту»за історично-короткий строк зміг створити умови для злету на  європейські п»єдестали нашого пляжного футболу, вивів на світовий рівеь (згадаймо Чемпіонат Світу 2018)-мініфутбол України. Микола Лавренко з Миколою Павловим та Анатолієм Бузником організували дитячий ФК зі структурою найвищого світового рівня,не втомлюється знаходити справжніх майстрів серед українських юніорів Сергій Ковалець(пам»ятаємо його недавню «Оболонь в якій грали лише українці)..Федорчук і Головко, Ротань і Протасов ,Петраков…                 і ще багато (нехай пробачають мені мої друзі) тренерів та організаторів футболу-чудовий потенціал! Їм треба дати змогу реалізуватися, а точніше-довірити їм і довіряти й надалі. Як і усій державі Україна (котрій ніхто не допоможе, якщо вона не буде йти власним шляхом) слід неухильно йти шляхом власних проектів та стратегічних планів. Тим більше, що наш вищий ешелон -УПЛ в якому трохи «загралися грошові мішки»зараз стє на реалістичні, хоч і не дуже популярні (поки що) рейки-курс на власну зміну. Сподіватися більше ні на кого.

Валентин Щербачов

ZBC.TV

Понравилась новость? Поделись с друзьями!